Офіційно, в Україні немає жодного зареєстрованого ГМ – сорту, проте, факту що ГМ-культури вирощуються не заперечує ніхто. Дане питання потребує вирішення.

Для початку, що таке ГМО?

Відповідно до Закону України № 1103-V «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», який регулює поводження з ГМО, генетично модифікований організм, живий змінений організм (ГМО) — будь-який організм, у якому генетичний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів перенесення генів, які не відбуваються у природних умовах.

Сказати офіційно, що вплив ГМО на організм людини шкідливий, не береться ніхто. Переважно вживається визначення «потенційно небезпечні». Станом на сьогодні, вчені викладають лише деякі теорії про наслідки. Проте, кожна людина має право сама визначати чи вживати їжу, яка містить ГМО чи ні.

Законом України № 1023-XII «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, перевіреної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги) і ця інформація повинна містити крім назви товару, ціни, дати виготовлення та інше, ще й позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товару.

Стаття 6 Закону України № 2639-VIII «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» зобов’язує виробників маркувати продукти, що містять генетично модифіковані організми за прикладом країн Євросоюзу (якщо в харчовому продукті є ГМО, і його частка перевищує 0,9 %, виробник зобов’язаний вказати це на упаковці "з ГМО").

Оператор ринку харчових продуктів, відповідальний за інформацію про харчовий продукт, за бажанням може включити до маркування позначку "без ГМО". У такому разі відсутність ГМО у харчовому продукті має бути підтверджена відповідно до вимог законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів. Відсутність даних від постачальників про наявність в інгредієнтах харчового продукту ГМО є достатнім підтвердженням для нанесення такої позначки на харчовий продукт.

Але все-таки, якщо є недосліджені питання, які можуть становити небезпеку у конкуренції з природою, то потрібно розуміти вплив і наслідки на здоров’я теперішнього і майбутніх поколінь, а також і на навколишнє природне середовище.

Перші дослідні трансгенні рослини було отримано в інституті рослинництва в Кельні у 1983 році. Вперше ГМ-продукти з’явились на ринку на початку 90-х років. Сьогодні, на законодавчому рівні використовують ГМ-культури 71 країна, з них 29 вирощують і 42 офіційно імпортують. Є країни, де його широко культивують (Китай, Індія, Японія, США), проте в більшості він під забороною.

В країнах ЄС комерційне вирощування ГМ-кукурудзи дозволено в Іспанії та Португалії (і тільки один сорт), тоді як інші країни заборонили, а деякі залишили право вирощування в дослідних цілях. За офіційними даними, в Іспанії почали вирощувати ГМО для боротьби з кукурудзяним жуком (Diabrotica), від шкодочинності якого в окремих регіонах постійно страждали посіви. В результаті поїдання ним трансгенного білка, його токсична дія дуже швидко знешкоджувала шкідника. Втім, ця лінія кукурудзи вирощується з 2012 року, а жука фактично не знищили. Як виявилось, шкідник постійно мутує, сформувалася вже популяція, яка її обходить. Тому доводиться розробляти нові генетичні модифікації.

Для України західний кукурудзяний жук – це не новий шкідник. Він у карантинних списках з 1994 року. На боротьбу з ним передбачені карантинні заходи, які просто необхідно виконувати, а не використовувати ГМ-рослини. Зокрема, дотримуватись сівозміни, а саме не висівати кукурудзу на полях, де виявлено вогнища жука, протягом трьох років та правильно протруювати насіння.

В 1992 році в Ріо-де-Жанейро більшість країн світу підписали Конвенцію про біологічну різноманітність, частиною якої є єдиний міжнародний документ з регулювання ринку ГМО у світі: Картахенський протокол по біологічній безпеці. У 2002 році Верховна Рада України прийняла закон № 152-IV «Про приєднання до Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття». Постановою КМУ «Про внесення змін до Положення про Державну службу охорони прав на сорти рослин № 301 від 20.05.2005» проведення експертизи сортів рослин на наявність генетично модифікованих організмів, у тому числі під час Сертифікації сортів рослин, які ввозять або вивозять, було віднесено до компетенції цього органу.

На сьогодні, в Україні законом № 1103-V заборонено промислове виробництво та введення в обіг ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, але можна одержати дозвіл на польові випробування ГМ-рослин. (стаття 15). Заборонено ввезення на митну територію України ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації, за винятком таких, що призначені для науково-дослідних цілей або державних апробацій (випробовувань) (стаття 16).

Відсутність на полях сільськогосподарських культур з генетично модифікованим ДНК важливо, оскільки з одержаної сировини виготовляють продукти харчування. Використання сортів сільськогосподарських культур з генетично модифікованим ДНК в відкритих системах незаконно і їх насіння не повинно потрапити в торговельну мережу.

Купуючи насіння, насамперед звертайте увагу чи сорт занесений до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні; перевіряйте наявність Сертифікатів, що засвідчують посівні та Сертифікатів, що засвідчують сортові якості насіння; звіряйте дані занесені до супровідних документів з даними, що нанесені на етикетки, якими марковано пакування з насінням. Це дасть змогу певною мірою пересвідчитись, що насіння, яке ви купуєте, не є генетично модифікованим, оскільки дія ЗУ «Про насіння і садивний матеріал» не поширюється на обіг насіння і садивного матеріалу генетично модифікованих організмів (рослин), і відповідно, вищеназвані документи, які передбачені даним законом, видаються лише на сорти рослин, які не є генетично модифікованими.

Однак, надійніше встановити «природне» чи трансгенне насіння, яке ви купуєте, можна лише за результатами лабораторного аналізу в лабораторіях акредитованих на визначення наявності або відсутності генетично модифікованих організмів, бо навіть видача Сертифіката, що засвідчує посівні якості насіння, не передбачає обов’язок суб’єкта насінництва перевіряти насіння, яке пропонується для реалізації, на вміст ГМО.