Серед внутрішніх паразитів великої рогатої худоби – багато гельмінтів різних родин та видів. Однією з найпоширеніших хвороб, яку доволі часто можна зустріти у корів та молодняку після вигульного періоду, є фасціольоз.
Хвороба спричиняє великі економічні збитки у тваринництві та м'ясній галузі. Викликають захворювання паразити: фасціола звичайна (Fasciola hepatica) та фасціола гігантська (Fasciola gigantica), які належать до родини Fasciolidae. Часто представників родини фасціола узагальнюють однією назвою – печінковий сисун, а в народі – просто метелиця, мотилиця, мутилиця. Паразити можуть уражувати всі органи.
Одним із головних заходів попередження захворювання на фасціольоз великої рогатої худоби могло б бути стійлове утримання тварин у літньо-осінній період. Але сучасне скотарство неможливо уявити без вигульного утримання, особливо влітку. Тому важливу увагу слід приділяти профілактиці захворювання, а за виявлення перших симптомів хвороби – своєчасно вжити відповідних запобіжних заходів, що перешкоджають поширенню хвороби.
Взагалі до фасціольозу чутливі багато видів свійських та диких тварин, таких як вівці, кози, велика рогата худоба, рідше – свині, коні та навіть кролики. Захворювання на фасціольоз небезпечне і для людини. Частіше за все фасціоли паразитують у жовчних ходах печінки, але можуть зустрічатися і в легенях, серці, лімфатичних вузлах, підшлунковій залозі. Оскільки в організмі хворої тварини фасціоли здійснюють відповідні міграції, у цей період їх можна зустріти і в багатьох інших органах.
Фасціола звичайна є трематодою, з листкоподібною будовою тіла, коричнювато-зеленого кольору, розміром 2-3 см завдовжки і близько 1 см завширшки. Фасціолам притаманна наявність ротової та черевної присоски, які зближені між собою і розташовані на передній частині тіла.
Фасціола гігантська має видовжене тіло, довжина якого може сягати 5-7 см. Яйця фасціол овальної форми, доволі великі – 0,13-0,14 мм завдовжки та 0,07-0,08 мм завширшки, золотисто-жовтого кольору, з кришечкою на одному з полюсів.
Шляхи потрапляння паразита до організму тварини
Фасціоли є біогельмінтами, тобто вони розвиваються, використовуючи організм кінцевого господаря (свійські та дикі тварини, інколи людина), а також проміжних: прісноводний молюск – ставковик малий (Limnaea truncatula) – для фасціоли звичайної, та молюск – ставковик вушкоподібний (Limnaea auricularia) – для фасціоли гігантської. Так, захворювання на фасціольоз часто реєструють у районах зі сприятливими природно-кліматичними умовами для розвитку молюсків: Полісся, Лісостеп та інші зони.
Статевозрілі гельмінти відкладають величезну кількість яєць, які з фекаліями уражених тварин виділяються у зовнішнє середовище. Фасціола за добу може виділяти до 20 тисяч яєць. Для їхнього подальшого розвитку яйця мають потрапити до водоймища з прісною водою: ставок, болото чи навіть калюжа. Якщо з того часу наявні сприятливі температурні умови (15...30°С), та до яйця є доступ кисню, через два-три тижні в ньому починає формуватися личинка – мірацидій. Після дозрівання мірацидій виходить з яйця у воду та активно проникає у тіло молюсків. У ньому він мігрує до печінки, де послідовно проходить відповідні стадії розвитку: спороциста, редія та церкарій. У тілі малого та вушкоподібного ставковиків паразит мігрує та видозмінюється протягом двох-трьох місяців. Як тільки церкарій потрапляє у воду, вже за кілька годин він перетворюється на адолескарій, який кріпиться до водних рослин та підіймається на поверхню води.
Потрапивши до шлунково-кишкового тракту основного господаря, адолескарії скидають поверхневу захисну оболонку та через стінку кишківника проникають до судин, а звідти з током крові – до жовчних ходів печінки. Там фасціоли через три-чотири місяці досягають статевозрілої стадії і зберігають свою життєздатність упродовж десяти років.
Що сприяє виникненню захворювання
Джерелами збудників у природі є різні види тварин – основних господарів печінкових сисунів, які виділяють інвазійні яйця фасціол у місцях свого перебування. Велика рогата худоба часто заражається під час поїдання трави з низинних та заболочених пасовищ і сінокосів, свіжозібраного сіна й трави, скошеної у таких місцях. Небажано також напувати худобу з калюж, канав, боліт та інших неглибоких водоймищ, особливо у зоні біотопів молюска – малого ставковика.
Дощове літо сприяє різкому збільшенню чисельності молюсків у біотопах малого ставковика та кількості заражених фасціолами тварин. У свою чергою, молюски (малий ставковик) доволі вимогливі до умов існування у своєму біотопі, тож місця їхнього перебування часто обмежуються лише кількома квадратними метрами. В річках та струмках зі швидкою течією, в глибоких водоймищах з низькою температурою води, а також там, де вода забруднена органічними речовинами, і у водоймах із піщаним і торф'яним дном малий ставковик не зустрічається. Більшість заражених молюсків узимку гине.
Небезпека загибелі хворої тварини
Зараження великої рогатої худоби фасціольозом у середній смузі відбувається з другої половини пасовищного сезону (з другої половини липня) і різко зростає восени, коли у водоймищах накопичується велика кількість інвазійних адолескаріїв. Таким чином, перші випадки захворювання худоби помічають у кінці літа та восени, а масовий прояв захворювання припадає на зимовий період.
В організмі під час міграції ранніх форм сисунів відбувається травмування клітин печінки, лімфатичних вузлів, підшлункової залози та інших органів. Такі травми супроводжуються кровотечею, особливо печінковою, а також гострими запаленнями пошкоджених органів. Через гострий гепатит та прогресуюче, внаслідок кровотечі, малокрів'я хворі тварини іноді гинуть. За накопичення дорослих фасціол у жовчних ходах печінки може відбуватися їхнє закупорювання із застоєм жовчі та її розкладанням. Функція печінки різко знижується, і розвивається інтоксикація організму. У великої рогатої худоби жовчні ходи печінки розширюються, а їхні стінки потовщуються і часто вапнуються. Під час міграції та травмування фасціоли відкривають ворота для інфекції: сприяють проникненню патогенних мікроорганізмів, через що на фоні інвазії можуть виникати додаткові патологічні процеси.
Симптоми та перебіг хвороби
Інкубаційний період під час фасціольозу триває близько 5-6 тижнів. У великої рогатої худоби фасціольоз часто протікає хронічно. За гострого перебігу хвороби, який частіше властивий дрібній рогатій худобі, в період міграції молодих фасціол в організмі хворих тварин спостерігають підвищення температури, пригнічення, зниження апетиту, почергово – закріп та пронос, а через кілька днів – появу нервових явищ, які супроводжуються прогресуючою анемією та виснаженням.
Під час хронічного перебігу захворювання помічають зниження апетиту, в'ялість, за натискання помітна болючість печінки. Пізніше спостерігають блідість та жовтизну слизових оболонок, слабкість та схуднення, набряки у ділянках повік, міжщелепового простору, грудини та черевної стінки, матовість, ламкість та тусклість волосяного покриву. Спостерігається виснажливий кашель, особливо вранці, пітливість у вигляді виділення «роси» на спині.
Захворювання на фасціольоз у великої рогатої худоби часто викликає атонію передшлунків, призводить до зниження вгодованості та зменшення надоїв із погіршенням якості молока. У тільних корів можуть відбуватися аборти, інколи передродове та післяродове залежування.
Діагностика
На розтині при гострому перебігу фасціольозу печінка збільшена, перенаповнена кров'ю, на її поверхні помітні крововиливи та сірувато-жовті плівки фібрину. В черевній порожнині можна виявити ексудат із молодими формами фасціол. За хронічного перебігу хвороби печінка ущільнена, її жовчні ходи розширені, з просякнутими вапном стінками, часто помічають зміни, властиві цирозу.
Основний метод прижиттєвої діагностики фасціольозу у великої рогатої худоби – дослідження фекалій методом послідовного промивання на наявність яєць фасціол.
Лікування та профілактика
Перед дегельмінтизацією власнику жуйних тварин необхідно проконсультуватись із спеціалістом ветеринарної медицини.
Профілактичні заходи під час фасціольозу базуються, головним чином, на даних життєвого циклу збудника, їх вживають відповідно до епізоотичної ситуації у господарстві. Головні заходи з профілактики: проведення планової дегельмінтизації, зміна пасовищ, стійлове утримання, знезараження гною, утилізація заражених фасціолами органів та виявлення і знищення молюсків.
Профілактичні заходи з дегельмінтизації великої рогатої худоби проводять, частіш за все, одноразово – в січні-лютому. За значної інвазії протифасціольозні препарати можна призначати повторно, але не пізніше ніж за місяць до вигону на пасовище. В господарствах, неблагополучних щодо фасціольозу, обов'язково проводять зміну природних пасовищ і місць напування хоча б раз на рік, у середині пасовищного сезону. За можливості намагаються уникати випасання на низинних та заливних ділянках, а також поблизу стоячих неглибоких водоймищ.
Знезараження гною проводять переважно біотермічним методом у гноєсховищах та на майданчиках, а також гноївки в накопичувачах – методом довготривалого зберігання (до чотирьох-шести місяців). Ефективним методом боротьби з прісноводними молюсками є меліорація водоймищ. Для боротьби з молюсками хімічним методом з травня по червень застосовують мідний купорос (1:5000), свіже гашене вапно (13-15 ц/га), аміачну селітру (2-3 ц/га) та інші молюскоциди.
Суворе дотримання технологічних вимог щодо утримання, напування та годівлі великої рогатої худоби у промислових господарствах попереджують зараження фасціольозом. Приватним власникам для запобігання захворюванню також варто звертати увагу на місця випасання худоби та регулярно проводити дегельмінтизацію. Тільки в такому разі можна уникнути негативного впливу фасціольозу на продуктивність тварин та вибраковки під час забою тварин такого цінного внутрішнього органу, як печінка.