Стратегія захисту посівів озимого ріпаку від хвороб ґрунтується на даних моніторингу та прогнозу їхнього поширення залежно від погодних умов, які складаються впродовж осіннього періоду.
Своєчасний моніторинг посівів озимого ріпаку є надзвичайно важливим: осіннє забур’янення культури, пошкодження шкідниками й ураження хворобами молодих рослин призводить до значної втрати асиміляційної поверхні рослин, небажаного виносу точки росту над поверхнею ґрунту, уповільнення розвитку кореневої системи, зниження витривалості рослин до несприятливих умов середовища, що в комплексі суттєво підвищує ризик загибелі та вимерзання рослин у зимовий період, сприяє ураженню рослин навесні сніговою плісенню, бактеріозом коренів, чорною ніжкою, альтернаріозом, пероноспорозом, фомозом, фузаріозним та вертицильозним в’яненням, білою і сірою гнилями та іншими захворюваннями. Перелічені хвороби є дуже небезпечними для озимого ріпаку і потребують постійного контролю й захисту рослин.
Найефективніший захист озимого ріпаку від хвороб буде лише за умов, коли заходи в осінній період будуть направлені передусім на радикальне обмеження або знищення джерела інфекції, блокування або уповільнення шляхів розповсюдження інфекції у період початку вегетації рослин, підвищення стійкості рослин до інфекційних хвороб та несприятливих погодних чинників.
Щоб отримати об’єктивні дані фітосанітарного стану сходів озимого ріпаку щодо поширення хвороб, слід чітко розрізняти діагностичні ознаки прояву кожного захворювання.
Посіви озимого ріпаку в осінній період на території області найбільше уражуються альтернаріозом, пероноспорозом, фомозом.
Чорна плямистість, або альтернаріоз
Хвороба проявляється на всіх фазах розвитку рослин. На підсім’ядольному коліні проростків з’являються спочатку поздовжні чорні злегка вдавлені смуги, які пізніше зливаються й утворюють чорну ніжку. На сім’ядолях і розеткових листках ріпаку утворюються чорно-бурі або темно-сірі різко обмежені зональні округлі плями.
На ліроподібно-перистонадрізаних листках дорослих рослин з’являються темно-коричневі, майже чорні або світло-сірі округлі зональні плями діаметром до 1,0–1,5 мм, їх розмір та забарвлення залежить від виду збудника хвороби. Навколо плям часто спостерігається жовта або світло-зелена хлоротична облямівка. Через деякий час уражена тканина вкривається чорним або сірим нальотом. Залишки здорової тканини листової пластини жовтіють, листок відмирає.
Збудниками хвороби є міто-спорові гриби з роду Аlternaria: A. brassicicola Wilts.; A. brassicae Sacc, A. cheiranthi Bolle та ін.
Під час осінньої вегетації гриби поширюються конідіями. Збудники хвороби відносяться до напівсапрофітів, які в більшості випадків проникають у тканини рослини через ураження іншими патогенами та при наявності на рослині різноманітних пошкоджень комахами. Збудники хвороби зберігаються у формі грибниці та конідій на уражених рослинах озимого ріпаку; на рослинних рештках капустяних культур і насінні. Гриби не втрачають своєї патогенності при поверхневому ураженні насіння до 2 років, а при внутрішньому – до 12 років.
За умов високої вологості повітря хвороба восени може набути інтенсивного розвитку насамперед у загущених, забур’янених, за пошкодження органів рослин вказаними прихованохоботниками, за передозування органічних і азотних добрив, за умов випадання частих дощів. Шкідливість хвороби аналогічна пероноспорозу.
Фомоз, або рак стебла, некроз кореневої шийки
Хвороба поширена повсюди, де вирощуються капустяні культури. Захворювання виявляється на сходах і дорослих рослинах.
На гіпокотілі проростків спочатку з’являється різної форми водянисті плями, які згодом підсихають і стають світло-сірими або попелястими. В місцях ураження утворюються розсіяні чорні крапки – пікніди збудника хвороби. На сходах хвороба викликає почорніння нижньої частини стебла у вигляді чорної ніжки. Пізніше в місцях ураження кора світліє і стає сірою. На поверхні ураженої тканини з’являються групами чорні крапки, які часто зливаються в окремі коростинки. Стебло проростка висихає, стає трухлявим і рослина гине.
На сім’ядолях спочатку виникають злегка вдавлені світло-сірі або попелясто-бурі плями. В місцях ураження формуються численні чорні крапки, які часто розташовуються у вигляді концентричних кіл.
На розеткових і ліроподібно-перистонадрізаних листках світло-сірі, частіше округлі плями з темно-коричневою облямівкою вкриті численними чорними крапками. При значному ураженні листові пластинки жовтіють, в’януть і відмирають.
Ураження стебла на рівні поверхні ґрунту (отримало назву кореневий рак шийки, або некроз шийки) проявляється у вигляді некротичних темно-коричневих плям, сухих трухлявих виразок, часто поширюється і на кореневу систему рослини, викликаючи суху гниль стрижневого кореня та бокових корінців.
Збудником хвороби є гриб Leptosphaeria maculans Ces. et de Not, анаморфа: Phoma lingam Desm. В ураженій тканині гриб утворює майже поверхневі, кулеподібні з товстою склероціальною оболонкою пікніки з пікноспорами. При достатньому зволоженні пікніда виділяє рожевий слиз із численними пікноспорами. На дерев’янистих рештках коренів і стебел ріпаку, що перезимували, патоген статевим шляхом формує псевдотеції із сумками і сумкоспорами.
Зберігається збудник хвороби грибницею на уражених рослинах озимого ріпаку, в ураженому насінні, на уражених рештках капустяних культур у ґрунті до двох-трьох років. Під час осінньої вегетації рослин гриб поширюється сумкоспорами, переважно восени, і пікноспорами протягом вегетації капустяних культур.
Розвиток і поширення фомозу на озимому ріпаку восени слід очікувати передусім у загущених посівах, за умов підвищеної вологості повітря та частих атмосферних опадів, механічних пошкоджень, розтріскування стебел ріпаку, обумовленого пошкодженнями рослин окремими видами прихованохоботників та ін. Шкідливість хвороби аналогічна пероноспорозу, альтернаріозу.
Несправжня борошниста роса, або пероноспороз
Хвороба проявляється восени після появи сходів на сім’ядолях і листках у вигляді буро-зелених, жовтих розпливчастих плям, на нижньому боці яких з’являється у вологу погоду слабкий ніжний білий наліт, який пізніше набуває сіро-фіолетового відтінку. Нерідко плями зливаються, утворюючи значні ураження поверхні листової пластинки, листки жовтіють і передчасно відмирають.
Збудником хвороби є гриб Peronospora parasitica Fries, який формує конідіальне спороношення. В ураженій тканині патоген статевим шляхом формує ооспори.
Впродовж вегетації ріпаку гриб поширюється конідіями. Крім ріпаку, збудник хвороби уражує усі капустяні культури, особливо суріпицю звичайну.
Основне джерело інфекції пероноспорозу – уражені з осені вегетуючі рослини озимого ріпаку, інших озимих капустяних культур та заражене насіння, у тканині яких зимує грибниця патогена. Додатковим джерелом інфекції є уражені рослинні рештки, в яких зберігаються ооспори гриба.
Шкідливість хвороби проявляється у суттєвій втраті асиміляційної поверхні рослин, які не накопичують достатньо органічної маси, вони недорозвинуті, втрачають стійкість до несприятливих умов, в тому числі до інших інфекційних хвороб, що суттєво підвищує ризик вимерзання рослин в зимовий період.
Поширенню й інтенсивному розвитку хвороби цієї осені сприятиме помірна температура і висока вологість повітря, достатнє зволоження ґрунту, тривалі дощі, часті тумани впродовж вересня-листопада.
Бактеріоз коренів
Проявляється хвороба восени в кінці вересня – впродовж жовтня-листопаду. Біля кореневої шийки утворюються порожнини, в результаті чого спочатку серцевина, а потім і деревина набуває бурого кольору. Ззовні на рослинах восени ознаки хвороби виявити дуже важко. Діагностувати її можна лише при поздовжньому розрізі кореня. Навесні, після зими з різкими коливаннями температури, корені в уражених рослин ослизнюються і розм’якшуються, розетка листків легко відокремлюється від кореня, рослини в’януть, жовтіють і відмирають.
Інколи уражені рослини починають формувати нові листки за рахунок запасу органічних речовин у головці кореня, але вони не досягають нормальних розмірів, починають в’янути і засихають. Порожнини всередині коренів ріпаку утворюються в результаті нерівномірного надходження води в рослину, що порушує ріст паренхімної тканини кореня і сприяє заселенню пустот фітопатогенними бактеріями.
У місцях бактеріальної інфекції часто виявляється супутня мікрофлора, найчастіше з’являється коричнева цвіль із темними склероціями, на нижній частині ураженого стебла утворюються спочатку білі, а пізніше коричневі плями.
Збудниками хвороби є бактерії Хanthomonas campestris pv. campestris Dowson, Pseudomonas fluorescens Migula pv. napi Peresypkin, які уражують усі культурні та дикоростучі види капустяних культур. Бактерії передаються механічним шляхом. Їхніми переносниками можуть бути також ріпаковий пильщик, капустяна муха, клопи та ін.
Джерелом інфекції є неперегнилі уражені рештки капустяних культур, насінням бактерії не передаються.
Ураження рослин озимого ріпаку бактеріозом коренів восени цього року можливе на полях за умов неякісного передпосівного обробітку ґрунту під озимий ріпак, що спричиняє оголювання кореневої шийки й зниження морозостійкості рослин, надранньої сівби, внесення надмірної кількості азотних добрив, утворення тривалої льодової кірки на полях, частих відлигах взимку, які провокують відновлення вегетації рослин. Вказані чинники суттєво знижують стійкість рослин озимого ріпаку до інфекційних хвороб, передусім до бактеріозу коренів.
Основні принципи захисту
Доцільність проведення хімічного захисту посівів озимого ріпаку восени проти хвороб, терміни обробки культури зазвичай пов'язують із фенологічними фазами розвитку рослин, найбільш сприятливими для зараження їх збудниками. Проти хвороб ріпаку необхідно враховувати дві критерії: оцінювати поширення хвороб, ступінь ураження рослин і короткостроковий прогноз розвитку кожного захворювання.
Препарат добирають з урахуванням видового складу збудників хвороб. За ранніх строків сівби, коли виникає небезпека переростання рослин і пов’язане з цим зниження їхньої зимостійкості, надають перевагу фунгіцидам на основі діючих речовин, що мають ретардантні властивості (метконазол; тебуконазол та його суміші з іншими діючими речовинами, суміші дифеноконазолу і паклобутразолу; протіоконазолу і флуопіраму). Ці препарати не лише ефективно стримують поширення і розвиток альтернарізу, фомозу та інших хвороб на рослинах, але й інгібують ріст листків і підвищують стійкість рослин до екстремальних погодних умов. Їх передусім використовують на посівах ранніх строків сівби озимого ріпаку, загущених посівах, наявності в посівах падалиці, за умов внесення надлишкових доз азотних добрив, коли виникає небезпека переростання рослин і зниження їх зимостійкості.
З метою підвищення технічної ефективності фунгіцидів до робочих суспензій чи емульсій добавляють один із регуляторів росту рослин, які сприяють потужному розвитку рослини, формуванню більшої фотосинтезуючої поверхні, потовщенню кореневої системи. Зазвичай оброблені рослини одним із наведених регуляторів мають здоровий зовнішній вигляд, розеткові листки темно-зеленого кольору.