Існує досить велика різноманітність кореневих гнилей, які вражають цукрові та кормові буряки та ще викликають безліч проблем, головними з яких є зниження врожайності, цукристості, втрати зібраного буряка в кагатах.

Коренева гниль – це велика комплексна проблема. Важливо знати, що тільки нижня частина коренеплоду є коренем буряка, потім йде його стеблова частина, над якою знаходиться скорочений пагін. Хвороби коренеплоду – це не тільки кореневі гнилі, а ще й стеблові та пагонові хвороби водночас, тому що верхня частина коренеплоду є скороченим стеблом.

Між ураженням коренеплоду під час вегетації та подальшим гниттям у кагаті існує прямий зв’язок. Чим більше уражених буряків, тим більше потім буде проблем зі зберіганням у кагаті. Кагатні гнилі викликаються понад 150 видами грибів та бактерій, які є абсолютно різними за своїми біологічними особливостями. У першу чергу джерелом кагатних гнилей є ураження буряка хворобами під час вегетації. 

Хвороби, які передаються з насінням, контролювати більш-менш легко, адже ми можемо виростити здорове насіння за рахунок фунгіцидного захисту насіннєвих посівів. У випадку, коли джерелом хвороби є немінералізовані рослинні рештки, можна використовувати сівозміну або технології, які прискорюють руйнацію цих рослинних решток. Якщо джерелом інфекції є окремі хворі рослини в полі або деякі бур’яни, такі як буряк, лобода та щириця, що є «найближчими родичами» – то ці хвороби піддаються контролюванню. По-перше, вчасним застосуванням фунгіцидів; по-друге, селекцією та підбиранням стійких гібридів; по-третє, боротьбою з бур’янами, які є переносниками хвороб.

Найскладніше контролювати хвороби, які мають ґрунтове походження. Якщо інфекція знаходиться в землі заражує коренеплід, контролювати її дуже складно. Таким прикладом є хвороби буряка, що викликаються несправжніми грибами. До них відносяться Pythium, Aphanomyces та Peronospora. Під час проростання культури ці спори можуть інфікувати її підземну частину та викликати або пітіозну, або афаноміцетозну кореневу гниль. Найбільш вразливими є молоді рослини (від фази сходів до віку 2-5 тижнів), які гинуть відповідно скорочується врожайність. Доросла рослина зазвичай залишається живою, так як має сформований коренеплід, але він буде низької якості та при потраплянні в кагат він почне згнивати.

Хвороби, які викликаються справжніми грибами, дуже різноманітні. Найбільш поширеними з них є фузаріозні кореневі гнилі та пов’язані з ними фузаріозні кагатні гнилі. Найбільш шкодочинним та агресивним є Fusarium oxysporum – спеціалізована бурякова форма. Тобто він інфікує її судинну систему, в результаті чого рослина гине. При нижньому фузаріозі відгниває головний корінь, відповідно рослина втрачає здатність поглинати воду, в неї опускається листя, а сама рослина вмирає. У випадку верхнього фузаріозу корінь та рослина залишаються живими, але всередині цієї живої рослини формується величезне дупло.

Фомоз – це хвороба, що уражує листя, квітконоси, насіння, а також ту частину коренеплоду, що підіймається над землею.

Якщо насіння уражене фомозом, виникає чорна ніжка та гинуть сходи. Якщо доросла рослина заразилася хворобою, спостерігається листкова плямистість та ураження верхньої частини коренеплоду.

Щодо ризоктоніозів, на території України поширеними є два з них – звичайний (бурий) Rhizoctonia solani та фіолетовий Helicobasidium purpureum. 

Розвитку хвороби сприяє висока температура (вище +15°С), оптимальною вважається 22-35°С. Наприкінці вегетації буряка вона проявляється на повну силу, уражує поверхню коренеплоду, від чого корінь всихає, а рослина передчасно вмирає. Через рани, як вторинна інфекція, проникає різноманітна група бактерій і починається мокра гниль коренеплоду. 

Відомо, що існує біла та сіра гниль. Біла гниль – це Sclerotinia, сіра гниль – це Botrytis. Збудник сірої гнилі має спори, за допомогою яких він поширюється полем, а збудник білої гнилі не утворює спори в кагаті, тому поширюється поступово – від ураженого коренеплоду на сусідній «здоровий» буряк.

Раніше вважалось, що найкращим способом позбутися склероціїв є оранка. У випадку оранки, склероції потрапляють глибоко в ґрунт, поринають у стан спокою до 10 або, навіть, більше років, зберігаються там в активному стані та заражують буряк з-під землі через корені. У цій ситуації хворобу не можливо подолати жодним протруйником чи фунгіцидом. Підземний тип склеротініозу не контролюється хімічним способом. Але сучасні дослідження доводять помилковість цього твердження. Якщо склероції сктеротінії перезимують на поверхні ґрунту або на глибині до 5 см, то на наступний рік вони проростають плодовим тілом, летять спори, які намагаються заразити надземні органи рослини. У такому випадку проконтролювати хворобу дуже легко. Можна посіяти злакові, які мають імунітет до склеротінії, або дводольну культуру, застосувавши фунгіцид.

Єдиного спільного інструмента чи правила для контролю усіх кореневих гнилей не існує. Але існує важливе правило, яке значною мірою стосується більшості з них. Зазвичай потужні кореневі гнилі є проблемами агротехніки: порушення сівозміни, насичення сівозміни уражуваними культурами або неправильно підібрані сівозміни, нерозуміння біології збудника хвороби.