Найбільш розповсюдженою карантинною хворобою кукурудзи є бактеріальне в’янення. В Україні дане захворювання занесено до Переліку регульованих шкідливих організмів, зокрема до списку А-1, карантинні організми, які відсутні в Україні.  Запобігання занесенню та поширенню хвороби  контролюється законодавчими актами та фітосанітарними вимогами.

Перша достовірна згадка про бактеріальне в’янення кукурудзи (вілт, або хвороба Стюарта) зроблена Ф. Стюартом в 1897 р. у США. Бактерія, що викликає захворювання, названа Е. Смітом Pseudomonasstewarti, а з 1993 року –  Pantoeastewartii subsp. Stewartii.

Erwinia stewartii – місцевий патоген Америки – було завезено до інших частин світу разом з насінням. Вперше на території України осередок цього захворювання було знайдено в 1945р. у Вінницькій області. 

Нині хвороба поширена в таких регіонах:

• Європа – локально відмічена в Італії; поширена, особливо в східних та центральних районах; 
• Азія – Китай, Малайзія, Таїланд, В’єтнам, Індія, Корея; 
• Північна Америка – США, Канада, Мексика; 
• Центральна Америка і Карибські острови – Коста-Рика, Пуерто-Рико;
• Південна Америка – Бразилія, Гвіана, Перу, Південна Африка. 

В Україні це захворювання було зафіксоване в 2016 р. у Львівській, Рівненській, Івано-Франківській, Волинській, Тернопільській та Чернігівській областях (під час перевірки насаджень кукурудзи, що планувалась на експорт в Китайську народну республіку, на загальній площі 1916,13 га). А станом на 1 січня 2020 року вогнища поширення цього фітопагену виявлено в Чернігівській та Вінницькій областях загальною площею 191 га. Його потрапляння в нові регіони несе ризик утворення нових вогнищ, а також ставить під загрозу весь український експорт кукурудзи як в азіатському, так і в інших напрямках.

Бактеріальне в’янення кукурудзи – хвороба для даної культури специфічна. Збудник захворювання – Erwinia stewartii – уражує кукурудзу та деякі види родини злакових при вирощуванні їх на фураж у Північній Америці: Tripsacum dactyloides, Zea mecsicana. У країнах Європи єдиним господарем є лише кукурудза. Шкодочинність бактеріального в’янення кукурудзи значною мірою залежить від стійкості сорту і виду кукурудзи. Хворобою уражуються всі види кукурудзи: зубоподібна, кремениста, для попкорну, але найбільше – цукрова. У країнах, де поширене бактеріальне в’янення кукурудзи, у сприятливі роки для хвороби,  на сортах цукрової кукурудзи втрати іноді сягали 80-100%, найбільше культура уражувалась у стадії проростків.

Бактеріальне в’янення кукурудзи –  типово судинна хвороба, яка уражує всі органи рослини – листя, стебла, корені, волоті, качани й насіння. Може проявлятися на рослинах в усіх фазах розвитку, але найпомітніша при ураженні проростків. Проростки в’януть, як при посухах: рослини світліють, жовкнуть, пізніше стають бурими, швидко всихають і гинуть.

При ураженні дорослих рослин кукурудзи (до цвітіння) на листках з’являються поздовжні плями – від штрихів розміром у кілька міліметрів до смуг на всю довжину листка і завширшки 1-10 мм). Спочатку плями водянисті, світло-зелені, потім жовті, швидко поширюються уздовж жилок. Кінчики листків усихають, знебарвлюються, скручуються і відмирають. Перші плями виникають на нижніх листках, потім поширюються на стебло і верхні листки. При ранньому зараженні рослини затримуються в рості, в’януть, засихають, частково зберігаючи при цьом узелений колір листя. Більшість таких рослин гине в першій половині вегетації. Ті рослини, які не загинули, передчасно зацвітають, волоті швидко всихають, набираючи білого забарвлення. Качани або не утворюються зовсім, або насіння в них уражене. В місцях ураження, особливо на поперечному зрізі стебла, утворюються дрібні крапельки жовтого тягучого бактеріального слизу. Виділення бактеріального ексудату із судинних пучків стебла та характернее жовте забарвлення судинних пучків – типові діагностичні ознаки цієї хвороби.

Бактерії – збудники хвороби зберігаються в рослинних рештках та ураженому насінні. У рослинах бактерії проникають у судинні пучки, де розмножуються, поширюються по всій рослині, спричиняючи закупорку й руйнування судин, що, в свою чергу, блокує транспортування води в рослинах. Переносниками також є: жук  Diabrotica undecempunctatahowardi  (дорослі комахи й личинки), жук-блішка Chaetocnema denticulata, личинки жуків Deliaplatura, Agriotesmancus, Phyllophaga sp., Diabrotica longicornis. Ці комахи переносять інфекцію з рослини на рослину в період вегетації, але бактерії не зберігаються в них довго і не перезимовують. Крім того, існує низка рослин, які є безсимптомними носіями збудника хвороби і за наявності переносників здатні передати захворювання на здорові рослини кукурудзи. Упродовж вегетаціїї бактерії можуть розноситися з краплинами дощу та повітряними потоками.

У країнах, де поширена хвороба, боротьба з бактеріальним в’яненням кукурудзи здійснюється за допомогою використання стійких сортів і гібридів, а також завдяки ранній обробці посівів інсектицидами для зниження чисельності популяції переносників хвороби. Серед карантинних заходів основного значення набуває заборона ввезення насіннєвого матеріалу кукурудзи із заражених районів країн, де зареєстровано хворобу. Для запобігання завезенню збудника бактеріального в’янення кукурудзи під час надходження насіння кукурудзи з-за кордону проводять інспектування з обов’язковим відбором зразків для лабораторної експертизи. Для своєчасного виявлення захворювання слід також проводити обстеження посівів кукурудзи в період вегетації. Посіви кукурудзи обстежують в три строки: у фазі сходів (3-4 листки), у період викидання волоті та за 10-15 днів до збирання врожаю. 

Заходи контролю захворювання:

• систематичне обстеження земельних угідь протягом вегетації;
• дотримання агротехніки вирощування та сівозміни;
• обробка насіннєвого матеріалу препаратами згідно з Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні.

У разі виявлення хвороби:

• на полях, де виявлено хворобу, проводять скошення та знищення рослин. У господарстві запроваджується карантинний режим;
• знищення післяжнивних решток і глибока оранка ґрунту, впровадення сівозміни з поверненням кукурудзи на попереднє місце не раніш як через 3 роки;
• ретельна очистка зернозбиральної техніки;
• заборона вивезення і реалізація об’єктів регулювання з карантинної зони без карантинних сертифікатів.

Тетяна Данилюк, головний спеціаліст відділу карантину рослин