Західний кукурудзяний жук (Diabrotica virgifera virgifera Le Conte) небезпечний карантинний шкідник посівів кукурудзи, бобових, гарбузових, складноцвітих культур. За результатами щорічного моніторингу посівів кукурудзи в Хмельницькій області, західний кукурудзяний жук поширений у Волочиському (1585 га), Городоцькому (100 га), Дунаєвецькому (112,37 га), Ізяславському (53 га), Кам’янець-Подільському (854,72 га), Теофіпольському (577 га) та Чемеровецькому (157 га) районах.
Найбільша шкодочинність західного кукурудзяного жука проявляється на тих полях, де відсутня сівозміна. При беззмінному вирощуванні кукурудзи, щільність популяції цього шкідника зростає. В США західний кукурудзяний жук є одним з найбільш небезпечних шкідників кукурудзи і витрати на використання інсектицидів для боротьби, з урахуванням втрат врожаю від зниження врожайності, сягають 1 млрд. доларів на рік.
Біологічні особливості, ознаки пошкодження західного кукурудзяного жука. Личинки брудно-білого кольору, зморшкуваті, з коричневою головною капсулою, дорослі до10-13 мм довжиною. Відродження їх припадає на другу половину травня-середину червня. Личинки західного кукурудзяного жука живляться корінням кукурудзи, що призводить до значного зменшення кореневої маси та полягання рослин кукурудзи в вигляді «гусячої шиї», за якого неможливий механізований збір урожаю. Доросла комаха (імаго) має розміри 2,2-6,8 мм. Тіло видовжене, жовтувато-коричневе. На надкрилах проходять 3 темні поздовжні смуги на жовтувато зеленому фоні, які в самців можуть зливатися. Поява імаго спостерігається із середини червня, масовий виліт збігається періодом цвітіння кукурудзи. Живляться жуки пилком, маточковими стовпчиками, незрілим зерном та листям кукурудзи, а також пилком інших рослин із родини гарбузових, бобових, злакових та складноцвітих. Пік яйцекладіння настає в середині липня і триває до кінця серпня. Плодючість однієї самки – 1000 яєць, які вона відкладає в поверхневі шари ґрунту на глибину 10 см біля основи стебла рослин, віддаючи перевагу пухким, родючим та вологим ділянкам. Яйця західного кукурудзяного жука дрібні, блідо-жовті, 0,5-0,6 мм довжиною та 0,4 мм шириною.
Жуки та личинки є переносниками збудників грибкових, бактеріальних, вірусних захворювань кукурудзи. Найбільшу шкоду посівам завдають личинки на коріннях кукурудзи, але пересуватися з місця свого існування здатні лише на відстань до 50 см і, за відсутності харчового субстрату, відродившись, гинуть. Ці властивості розвитку на стадії личинки є, так би мовити, «слабкою ланкою» в розвитку генерації. Отже, монокультура вирощування кукурудзи призводить до накопичення високої щільності популяції шкідника.
Способи поширення. Розповсюдження шкідника може відбуватися на стадії яйця з ґрунтом. Але, для закінчення розвитку, яйце має швидко потрапити в сприятливі умови поблизу коріння кукурудзи – інакше личинка, яка відродилась з яйця, загине. На стадії імаго шкідник може поширюватись самостійно: жуки добре літають, швидкість їх активного льоту сягає 10 км за годину; із сильним попутним вітром дальність польоту може становити 20 км за годину. На нові території перелітають в основному самки. Отже, для моніторингу посівів кукурудзи, доцільно використовувати феромонні пастки. Західний кукурудзяний жук може також розповсюджуватись на стадії імаго транспортними засобами: з різними вантажами, авто та залізничними шляхами, засобами повітряних сполучень.
Боротьба. Агротехнічний захід: збирання кукурудзи з низьким зрізанням стебла та знищення рослинних решток з глибокою оранкою ґрунту, заборона вивезення рослин та рослинних решток, дотримання сівозміни. Висівати кукурудзу на одному і тому ж полі можна лише через 3 роки, не допускаючи монокультури кукурудзи. З хімічних заходів боротьби основним є обробка рослин інсектицидами проти жуків та внесення в ґрунт при сівбі гранульованих пестицидів проти личинок західного кукурудзяного жука, відповідно до Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні.
Світлана Тімош, головний спеціаліст відділу карантину рослин.