Однією із найшкодочинніших вірусних хвороб кісточкових культур вважають віспу (шарку) слив, збудником якої є вірус віспи слив (Plum pox potyvirus (PPV). Bірус віспи слив у всьому світі має статус карантинного об’єкта і в нашій країні занесений до «Переліку регульованих шкідливих організмів», а також є об’єктом внутрішнього карантину.
Вперше шарка була зафіксована на сливі європейській (P. domestica) в Болгарії в 1915-1918 рр. і описана як вірусна хвороба в 1932 р. З тих пір вірус прогресуючи поширився по значній частині Європи, території навколо басейну Середземного моря, на Близькому Сході. Хвороба була виявлена з обмеженим поширенням в Азії, Південній і Північній Америці.
На території України шарку сливи вперше виявлено 1966 року в Чернівецькій області. У 1969 р. невеликі вогнища хвороби віспи відмічали в Чернівецькій, Львівській, Закарпатській, Тернопільській, Івано-Франківській та Вінницькій областях. На 1 січня 1993 року було визначено зони обмеженого поширення шарки та вільну від неї. До першої зони належали Вінницька, Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Тернопільська та Чернівецька області, в яких вогнища шарки було виявлено у 83 господарствах. Усі інші регіони України потрапили до зони, вільної від цієї хвороби плодових дерев. У Вінницькій, Івано-Франківській та Миколаївській областях осередки ураження плодових дерев шаркою вдалось ліквідувати, а в інших, попри вжиття радикальних карантинних заходів, ареал хвороби віспи щороку розширюється. Так, станом на 1 січня 2020 року вогнища поширення цього патогену – віспи сливи виявлено в Закарпатській, Львівській, Одеській та Тернопільській областях загальною площею 4000 га.
Вірус інфікує сливу, абрикос, персик, аличу, нектарин, терен, а також ще 37 диких видів Prunus та понад 100 видів трав’янистих рослин. Резерваторами вірусу віспи сливи можуть бути дзвоники ріпчастоподібні, повій звичайний, кропива дводомна, кропива глуха, люцерна серпоподібна, жовтець несправжньобульбистий, конюшина повзуча, паслін солодко-гіркий, боби та горох.
Захворювання призводить до погіршення якості і зменшення кількості плодів, можливе передчасне опадання до 100% абсолютно непридатних до переробки плодів. При зараженні некротичними штамами вірусу можлива повна загибель.
Симптоми шарки сливи дуже сильно залежать від місцевості, сезону, видів Prunus і сортів, тканини рослин (листя або плодів). Симптоми часто не виявляються в перший або два роки зараження. Однак, зниження врожаю плодів є єдиною ознакою, яка часто спостерігається на деревах без будь-яких інших видимих симптомів.
Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках, молодих пагонах і плодах. Через 3-4 тижні після цвітіння на листках сливи і аличі утворюються розпливчасті жовто-зелені плями у формі широких кілець або смуг. На листках персика і нектарина з’являються хлоротичні плями, жилки світлішають. Зовнішні симптоми помітні впродовж короткого періоду, після чого хвороба переходить в приховану форму. Зовнішні ознаки на листках абрикоса проявляються у вигляді жовтого візерунка у формі кілець, жовтих смуг уздовж жилок. З настанням спеки ознаки іноді зникають, на уражених ділянках листка часто утворюються некротичні плями. В залежності від вразливості сорту плями на плодах можуть бути світло-жовтими з зеленим центром або некротичними і заглибленими в перикард.
На плодах сприйнятливих до хвороби сортів спочатку з’являються характерні візерунки, які складаються з кільцеподібних темно-зелених смуг і плям, по мірі дозрівання плодів забарвлення плям стає фіолетовим. Тканина під ними червоно-бура, частково відмерла і заповнена камеддю. Уражені плоди набувають потворної форми, передчасно достигають і опадають. Вони гіркі на смак, непридатні для вживання. За сильного ураження обпадає 80-90% плодів. З часом на хворих деревах з’являються ознаки розетковості. Гілки і стовбур дерева стають більш щільними, ламкими, присутні ракоподібні нарости, деревина набуває червоно-коричневого кольору.
Ураження вірусом шарки призводить до ослаблення дерева, потім до погіршення якості плодів аж до повної втрати врожаю. Вірус поширюється із зараженими прищепним та посадковим матеріалом, із хворою кореневою паростю, насінням та комахами-переносниками (попелиці і цикади), а також механічним способом, наприклад, вірус потрапляє в ранки на деревах під час обрізки, якщо використовують брудні інструменти. Вірус може потрапити на інші дерева і з немитих рук садівника, на яких залишився сік уражених рослин. Швидкість передачі хвороби достатньо велика, кількість уражених вірусом рослин може вдвічі збільшуватися за один сезон. Після інокуляції інкубаційний період може тривати кілька місяців. Системне розповсюдження триває кілька років.
Оскільки не існує лікування вірусу віспи сливи, і збудник може спричинити руйнівні проблеми в саду, запобігання поширення вірусу має вирішальне значення. Найкращий спосіб запобігання вірусу віспи – це посадка дерев, сертифікованих як вільні від вірусу, шляхом тестування.
Необхідно щорічно проводити два обстеження (через 21-28 днів після цвітіння, в період дозрівання плодів) – в похмуру погоду, при достатньому освітленні, з усіх боків, так як симптоми можуть розподілятися нерівномірно. Видаляти і знищувати опалі плоди і листя уражених дерев. Обробляти рослини відповідними препаратами проти сисних шкідників. Після використання обов’язково треба дезінфікувати інструменти. Щоб не допустити поширення цього небезпечного карантинного захворювання забороняється ввезення посадкового і прищепного матеріалу з місць, де поширене захворювання. Знищення інфікованих дерев – єдиний спосіб боротьби з вірусом.