Небезпечні хвороби для зернових культур потребують постійного контролю і захисту рослин, особливо навесні після нетипових строкатих осінньо-зимових перепадів температур, чергування дощів зі снігопадами, невеликих морозів із відлигами, нестійкого стану зимового спокою рослин.
Зернові колосові культури уражуються багатьма хворобами переважно паразитарної природи. Недобір урожаю зернових від комплексу хвороб становить у середньому 12-18%, а в роки масового поширення 25-50%, а іноді і більше. Останім часом надзвичайно шкідливими хворобами для зернових культур є кореневі гнилі . Під впливом подібних захворювань у зернових культур спостерігається гальмування росту, ламкість стебел, зміна щільності колоса.
Згідно даних зимового моніторингу на рослинах озимої пшениці виявлено інфекційний запас збудників хвороб борошнистої роси, септоріозу, кореневих гнилей 1-2,5%. Кореневі гнилі проявляються під час осінньої вегетації , а також поширюються в період весняного кущення і прогресують до молочно– воскової стиглості. Найбільш поширеними є звичайна коренева(гельмінтоспоріозна) гниль, фузаріозна, офіобольозна, церкоспорельозна та змішані фузаріозно- гельмінтоспоріозна та фузаріозно–церкоспорельозна кореневі гнилі.
Розглянемо більш детальніше, як виявити ці хвороби під час відновлення весняної вегетації.
Звичайна коренева гниль (темно-бура плямистість)
Збудник хвороби крім пшениці уражує жито, ячмінь, кукурудзу, просо. Він пристосований до паразитизму за умов теплої і сухої погоди на ґрунтах, наближених до нейтральних. У період вегетації рослин гриб поширюється конідіями, поширенню інфекції в навколишньому середовищі сприяє вітряна і дощова погода. Для зараження рослин необхідне зволоження поверхні рослини не менше 16 годин. Захворюванню сприяє м’яка зима, спочатку суха, потім волога погода, недотримання сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами. Більш інтенсивний розвиток захворювання спостерігається в посушливі роки. Крім того, сорти пшениці твердої більш інтенсивніше уражуються хворобою порівняно з сортами м’якої. Джерелом інфекції є рослинні рештки, в яких патоген зберігається у формі конідій, сумкоспор, а також грибницею в ураженому насінні. Інфекція зберігається в ґрунті більше одного року. Шкідливість звичайної кореневої гнилі полягає в порушенні фізіолого-біохімічних процесів у хворих рослин, затриманні росту, послабленні мінерального живлення, що призводить до зниження їх продуктивності, погіршенні якості зерна. Недобір урожаю зерна від звичайної кореневої гнилі може сягати 5–10%. У посушливі роки шкідливість хвороби суттєво зростає.
Фузаріозна коренева гниль
Більшість збудників фузаріозної кореневої гнилі у період вегетації рослин викликають фузаріоз колоса. Під час вегетації збудники хвороби поширюються конідіями. Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 350С (оптимум становить 15–220С) та вологості ґрунту понад 40%. Найбільш інтенсивно коренева система уражується за надмірної вологості ґрунту або її різких коливаннях. Основне джерело інфекції – ґрунт, в якому на уражених рештках зберігаються збудники хвороби. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння. Фузаріозна коренева гниль дуже шкідлива у фазі проростків, уповільнюючи їх ріст і розвиток. В період вегетації хвороба викликає зріджування посівів і відмирання продуктивних стебел. Частина уражених стебел утворює недорозвинений колос із щуплим насінням, інколи спостерігається пустоколосість.
Офіобольозна коренева гниль
На інфікованих рослинах спостерігається в’янення листків, відставання рослин у рості й відмирання продуктивних стебел. У колосі зерно щупле або зовсім відсутнє. На прикореневій частині стебла за інтенсивного ураження виявляється чорний глянцевий наліт. Уражені рослини легко виймаються з ґрунту, в них часто спостерігається ураження провідної системи, вони передчасно відмирають. Уражені рослини часто характеризуються білостеблістю та білоколосицею. Характерною ознакою ураження рослин офіобольозом є чорне забарвлення з глянцевим відтінком кореневої шийки, крихкість і легка ламкість коренів.Рослини уражуються у ґрунті переважно грибницею патогена. Цим і пояснюється осередковий характер проявлення хвороби в посівах пшениці. Оптимальними для росту гриба є температура в межах 19–240С та підвищена вологість. Ураженню сприяє волога і прохолодна погода навесні, теплий і сухий початок літа, висока вологість у період дозрівання рослин, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години.
Церкоспорельозна коренева гниль
Захворювання виявляється повсюди, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному і Центральному Лісостепу, в Степу на зрошенні. Розвивається протягом всієї вегетації рослин пшениці. У період вегетації збудники хвороби поширюються конідіями. Формування спороношення і зараження рослин протікає за вологої прохолодної погоди, від 2 до 150С, оптимум 90С. Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна. Зимують збудники хвороби на уражених рештках. Найбільш інтенсивне поширення інфекції восени (жовтень–листопад) і весною (березень–квітень). Тривалість життєздатності патогенів на рештках у ґрунті до трьох років і більше. Церкоспорельозна коренева гниль викликає безладне вилягання рослин та ламкість стебел біля основи. Внаслідок розвитку захворювання руйнується провідна та опорна системи стебла. Недобір урожаю зерна, залежно від інтенсивності розвитку хвороби і фази, в якій відбулося зараження рослини, може сягати 30% і більше.
Ризоктоніозна прикоренева гниль (гостро облямівкова плямистість)
Rhizoctonia solani Kuehn поширена переважно в Степу та лісостеповій зоні. У фазі сходів пшениці проявляється на колеоптилі й листкових піхвах у вигляді окоподібних плям із чіткою червоно-коричневою облямівкою . Середина плями світліша, ніж при ураженні церкоспорельозом, але найчастіше має характерний дірчастий вигляд. У пізніші фази розвитку рослин ризоктоніоз виявляється на стеблах у вигляді еліпсоподібних плям із тонкою червоно-коричневою облямівкою. Протягом вегетації рослин забарвлення плям змінюється від червоно-коричневого до солом’яного. По центру плям формуються темно-коричневі подушечки гриба, які легко стираються, згодом на них формуються спочатку світлі, пізніше коричневі склероції. Джерелом інфекції є мікросклероції гриба на уражених рештках, які зберігаються в ґрунті до 5 років. Розвитку хвороби сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення ґрунтової кірки. Найбільш інтенсивний розвиток ризоктоніозу відзначається у фазу трубкування рослин, коли в них активно формуються генеративні органи, тому ураження в цей період негативно впливає на продуктивну кущистість, на кількість зерен в колосі.
Боротьба з кореневими гнилями пшениці
Основними методами боротьби з гнилями на посівах злакових культур вважається дотримання сівозміни; використання стійких до хвороби сортів; протруєння насіння перед посівом; ранні строки посіву; використання попередників, які за своєю природою не можуть уражуватися даними хворобами; прибирання врожаю в належні терміни, сушка зібраного зерна; неглибокий обробіток грунту після збирання врожаю зернових, це сприяє руйнуванню рослинних решток у грунті; внесення мінеральних добрив з високим вмістом фосфору і калію.
Своєчасна діагностика хвороб озимих зернових культур та оцінка фітосанітарного стану посівів є важливими складовими раціонального проведення захисних заходів в період відновлення вегетації.
Михальчишена Н.А. головний спеціаліст відділу карантину рослин